ЗДРАВЧЕВ ДЕНИС ЮРІЙОВИЧ
Позивний «ДЕН».
Дата та місце народження: 12 лютого 1983 р., Казахстан.
Дата та місце загибелі: 3 березня 2026 р., с. Стародубівка, Краматорського р-ну, Донецької обл.
Звання: молодший сержант.
Посада: водій-механік.
Підрозділ: 2 ОМБ 53 бригади.
Сімейний стан: одружений, має сина та доньку.
Місце поховання: м. Кропивницький.
Нагороди: нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій»; медаль «ООС: За звитягу та вірність»; відзнака Міністра оборони України «За поранення»; медаль командувача ОСУВ «Таврія» «За відвагу»; Хрест командира військової частини А 0536 «Честь і слава»; відзнака 53 ОМБр «Хрест героїв»; відзнака бригади «За військову доблесть»; почесний нагрудний знак «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського; медаль командувача військ ОК «Схід» «За хоробрість в бою».
Життєвий шлях: Денис Здравчев — чоловік, чиє життя стало символом відданості Україні. Шлях від майстра до воїна. Народившись 12 лютого у Казахстані, Денис ще дитиною повернувся до рідної громади. Тут він зростав, навчався у школі, а згодом здобув професію кухаря у Приморському професійному аграрному ліцеї. Після служби в армії Денис став майстром на всі руки — про таких казали, що він може все. Його життя було сповнене любові до родини. Своє сімейне щастя він знайшов у 2012 році. Оселившись із дружиною в Сіверськодонецьку, він став люблячим батьком для сина та новонародженої донечки. Але війна двічі змушувала родину покидати дім, повертаючись до рідного села і знову до Сіверськодонецька, де Денис працював на хімічному заводі, дбаючи про майбутнє своїх дітей. «Нам не страшно, якщо з нами Ден»: свій перший контракт Денис підписав у лютому 2020 року. Він пройшов найпекельніші точки фронту: Волноваха, Нікольське, Вугледар, Бахмут, Авдіївка, Костянтинівка. Починав, як водій-механік, а згодом мужньо виконував обов'язки командира відділення. Денис мав чотири поранення, але кожного разу повертався у стрій. Навіть після поранень, перейшовши до медичного батальйону, він залишався взірцем відваги. Побратими знали: якщо за кермом або поруч Ден — вони будуть врятовані. Він вивозив поранених навіть тоді, коли сам стікав кров'ю. На його рахунку — десятки врятованих життів побратимів та евакуйованих дітей. За виняткову мужність та відданість у 2025 році Денис був нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України Олександра Сирського. «Я ще не все зробив!», - це були його слова кожного разу, коли рідні просили його поберегти себе. Він мав неймовірну жагу до життя. Навіть у короткі хвилини затишшя на фронті, коли всі падали від утоми, Денис брав вудку і йшов рибалити — це була його віддушина, його спосіб залишитися собою серед вогню. На 5 березня у Дениса була запланована довгоочікувана відпустка. Родина в Кропивницькому рахувала дні, щоб нарешті обійняти батька і чоловіка. Але 3 березня 2026 року на Краматорському напрямку (с. Стародубівка) серце Героя зупинилося.