ЗАПОРОЖЕЦЬ АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ
Позивний «ВОРОБЕЙ».
Дата та місце народження: 9 листопада 1970 р., в с. Петро-Михайлівка, Запорізької області.
Дата та місце загибелі: 6 листопада 2022 р., с. Щербаки, Запорізької області.
Звання: солдат.
Посада: водій.
Підрозділ: стрілецьке відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти, 124 ОбрТрО.
Сімейний стан: одружений, 3 дітей.
Місце поховання: с. Петро-Михайлівка, Запорізької області.
Нагороди: орден «За мужність, ІІІ ступеня» (посмертно).
Життєвий шлях: Народився 9 листопада 1970 року у м. Запоріжжя в сім'ї вчителів фізики та математики. Дитинство провів у с.Тернівка та Великодубове. Остаточно оселився в с.Петро-Михайлівка Запорізької області. 1977 - 1987 р.р. - навчався в Петро-Михайлівській школі. Після школи подав документи до Бердянського педагогічного університету, бо понад усе хотів бути вчителем. Але за складних життєвих обставин мусив забрати документи та йти працювати. Працював автослюсарем в Петро-Михайлівському радгоспі. Біля чого проходив військову службу в м.Ташкент Узбекистан. Повернувшись з армії працював слюсарем ІІ розряду на автозаводі «Комунар». Після - працював в Петро-Михайлівському радгоспі в консервному цеху слюсарем, але по факту заміняв половину працівників заводу: зварювальник, автоклав, вантажна кара, слюсар. Влітку кожного року працював помічником комбайнера. Останні 18 років працював машиністом насосних установок ІІІ розряду. З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України Андрій Андрійович звернувся центру комплектування, але отримав відмову за станом здоров'я. Після чого не залишив надію стати у лави захисників України та зробив повторну спробу звернутися до військкомату. 8 березня 2022р. отримавши позитивний висновок, був направлений у 124 бригаду Херсонської ΤрΟ. З травня 2022 року брав участь у безпосередніх бойових діях на Запорізькому напрямку. Попри проблеми із зором дуже мітко стріляв: з автомату попадав в кришечку пляшки. Бойовий командир та вірний друг «Мумія» дав Андрію позивний «Воробей» , бо помітив за ним сидіння на дереві при дзвінках до сім'ї. Але для всіх побратимів він завжди був «Андрєїч» (від по-батькові рос.мовою). Андрій Андрійович досконало знав українську мову, але розмовляв російською через службу в Узбекистані. З початку повномасштабного вторгнення дуже злився на цю особливість, називаючи мову ворога «клятою». З часом змирився, кажучи що зношує російську. Андрій дуже любив свою сім'ю, навіть під час війни знаходив способи приїжджати додому, особливо на важливі свята. Останній візит додому був особливо зворушливим — він наче знав, що не повернеться і спішив все зробити та розказати.