ВОРОТНИЙ ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
Дата та місце народження: 12 квітня 1991 р., м. Запоріжжя.
Дата та місце загибелі: 28 січня 2023 р., н. п. Бахмут.
Звання: молодший сержант.
Підрозділ: 93 бригада «Холодний Яр».
Сімейний стан: не одружений.
Місце поховання: військове кладовище Святого Миколая, м. Запоріжжя.
Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеню.
Життєвий шлях: Тарас Воротний – патріот, дизайнер, журналіст, інтелектуал, який з перших днів великої війни не залишився осторонь боротьби за Україну. Змалечку мав чітке українське спрямування. Якось ще в початкових класах він написав на ватмані величезними літерами: «Я - Українець!», поруч намалював тризуб і з того часу говорив тільки українською, хоч у рідному Запоріжжі тоді переважала російська. Тарас народився та виріс у Запоріжжі. Навчався в Запорізькому Січовому колегіумі — закладі для обдарованих дітей, і закінчив його майже на відмінно. Він любив мистецтво, багато малював, читав, вчився, вивчав англійську мову, цікавився історією. І завжди прагнув до глибшого розуміння світу. Після школи юнак обрав професію, пов’язану з комунікацією, – навчався на кафедрі видавничої справи та редагування Запорізького національного університету. Працював дизайнером, співпрацював із різними організаціями, зокрема з «Демократичною сокирою» та «Європейською солідарністю». Продовжував малювати. «Його поважали і друзі, і знайомі, і колеги з університету, і всі, хто його знав. Він був прекрасним дизайнером, хорошою людиною. Це я кажу не просто як мама: я бачила, читала, мені говорили, особливо після загибелі Тараса, багато теплих слів про нього. З його думкою рахувались. Думаю, я виховала гідного чоловіка, - говорить пані Наталя (мама Тараса). - А ще він був скромним, не любив вихвалятися своїми досягненнями, був відповідальним, комунікабельним, але стриманим. Тарас знав — передбачив, що буде така війна…». У травні 2022 року добровільно став до лав Збройних Сил України, воював у складі 93-ї бригади «Холодний Яр». Пройшов найгарячіші бої під Бахмутом у найгарячіший час – з серпня по листопад 2022 року. Тут Тарас проявив витримку та мужність, здобувши авторитет серед побратимів. Потім їх вивели: місяць перепочинку – і знову в саме пекло. «Сам Тарас вважав, що має низьку стресостійкість, а побратими поважали його за врівноваженість, - сумно посміхається пані Наталя. Командир Тараса розповідав, що син не показував страху, тримав себе в руках, навіть коли довкола вибухали снаряди». Загинув 28 січня 2023 року, виконуючи бойове завдання. Посмертно нагороджений орденом «За мужність». «Це значить, що він зробив щось більше, ніж просто загинув. Щось героїчне. Але що саме – я не знаю. Я не знаю його побратимів…», - важко зітхає Наталя Бойко. Тарас Воротний назавжди залишиться символом незламності, честі й самопожертви в боротьбі за свободу України. Він був тим, хто не кричав про свої переконання, а просто жив так, як вважав правильним. Світлий, внутрішньо сильний, глибоко патріотичний. Його історія – це не просто історія одного солдата. Це історія людини, яка обрала боротьбу, бо інакше не могла. Сьогодні він живе у своїх вчинках, у спогадах тих, хто його знав, і в пам’яті країни, за яку віддав своє життя.