СУРАНОВИЧ РУСЛАН ГЕННАДІЙОВИЧ
Позивний «ДЄД».
Дата та місце народження: 2 серпня 1981 р., с. Кушугум, Запорізької обл.
Дата та місце загибелі: 19 липня 2023 р., н.п. Приютне, Запорізької обл.
Звання: старший сержант.
Посада: командир протитанкового взводу.
Підрозділ: рота вогневої підтримки, в/ч А7280.
Сімейний стан: одружений, є донька.
Місце поховання: Кушугумське кладовище, Кушугумської ОТГ.
Нагороди: почесний нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня (посмертно), орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Життєвий шлях: Руслан Суранович народився 2 серпня 1981 р, у селищі Кушугум Запорізької області, де й пройшло його дитинство й юність. Середню освіту отримав у Кушугумській гімназії. До повномасштабного вторгнення працював зварювальником на ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод», на базі якого закінчив учбовий комбінат ім. Коротченка у 2010 році за спеціальністю Електрогазозварювальник. Згодом вступив на факультет машинобудування, на кафедрі автомобілів, теплових двигунів та гібридних енергетичних установок НУ «Запорізька політехніка», який він закінчив у 2023 році, але диплом про закінчення він не зміг забрати особисто... Пішов захищати країну в 2014 році: пройшов АТО, був учасником бойових дій та згодом звільнився, отримав статус учасника бойових дій. Однак перед початком повномасштабного вторгнення - 6 січня 2022 р. - знову повернувся до служби. Вже 26 травня 2022 року наказом №626 Головнокомандувача ЗСУ був визначений почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня. В жовтні 2022 року був призначений командиром протитанкового взводу роти вогневої підтримки. Руслан Суранович був не лише відважним військовим, а й людиною з великим серцем. Побратими лагідно називали його «Дєд» через сиву бороду, яку він збирався поголити лише після перемоги. Руслан був командиром, якого поважали та любили. Його підлеглі та товариші по службі зазначають, що він завжди підтримував бойовий дух, ділився досвідом з молодшими військовими та піклувався про свою команду. Він був дуже справедливим, з гарним почуттям гумору та завжди був поряд. Таким згадує Руслана його побратим: «Залишався на фронті з поламаною ногою, в гіпсу, згодом його відправили до шпиталю. Але він повернувся в гіпсу, я йому кажу: «Ти, «костяна нога», чому ти сюди приперся?», — а він у відповідь: «Я без вас нікуди». Ми його називали «Дєд», бо в нього була велика сива борода. Колись він виліз такий брудний після обстрілу, а хлопчина пробігає і кричить: «Дєд, дєд, ти з якого підрозділу?». Він такий: «Я тобі зараз дам, дєд, мені 40 років». Це такий смішний момент запам’ятався, з того часу він у нас був «Дєд». Так він назавжди й залишився, Дєд у 42 вічні роки… 19 липня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Приютне Запорізької області, Руслан Суранович героїчно загинув. Прощання з воїном відбулося 27 липня в рідному селищі Кушугум.