Солонський Владислав Володимирович
Солонський Владислав Володимирович, позивний "ОСИП" народився 17. 04. 1975 р. і виріс у с. Осипенко Запорізької обл. Позивний «Осип» обрав на честь рідного села. У школі Влад добре грав у футбол, навіть був капітаном шкільної команди. Обожнював музику, навчався у школі грі на баяні та трубі, виступав у батька в духовому оркестрі. А в студентські роки навчився грати на гітарі. З юності був інтелектуально розвинений, мав багато друзів і завжди мав власну думку. Після закінчення школи навчався у Бердянському педагогічному інституті на факультеті «Трудового навчання». Певний час викладав як майстер у Осипенківському ПТУ. Згодом закінчив Запорізьку школу міліції і працював дільничним у рідному селі. Через деякий час зайнявся бізнесом і відкрив ПП зі встановлення супутникових антен. Коли розпочалася війна на Сході, Владислав дізнався про формування тоді ще батальйону «Азов» і одразу поїхав до Урзуфа, де базувався підрозділ. У 2015 році підписав контракт і вступив у його лави. Завдяки досвіду, організаторським і лідерським якостям став командиром автороти. Його зусиллями була облаштована ремонтна база. Потім він став командиром взводу, а згодом командиром роти. За рік Осип зайняв посаду помічника замкома з тилу друга Чака, з яким разом організували тилове забезпечення, відновили і побудували військове та полігонне містечко. Владислав був оптимістом, любив життя, мав неперевершене почуття гумору. Захоплювався садівництвом, виноградарством і риболовлею. У його дворі квітнуть каштани і липи, різні сорти тюльпанів, які він посадив і доглядав. Був люблячим, турботливим чоловіком і чудовим батьком, обожнював єдину донечку Софію. На початку повномасштабного вторгнення Владислав вже був на посаді офіцера-логіста. Звання: старший лейтенант. Посада : офіцер групи тилового забезпечення. Підрозділ: ОЗСП Азов, в/ч 3057 НГУ Оборонець Маріуполя, захисник «Азовсталі», трагічно загинув 29 липня 2022 року у полоні під час теракту в СІЗО в Оленівці. Остання смс від нього надійшла за три дні до загибелі дружині: «Обнімаю кріпко, люблю безмежно, чекаю зустрічі».