Швець Володимир Олександрович
Швець Володимир Олександрович народився 30.11.1991 року в с.Приморськ Василівського району Запорізької області. У 2008 році він закінчив місцеву гімназію. Володимир був дуже хорошою людиною, мав повагу серед однолітків, був душею компанії, захоплювався спортом, був активістом у школі, з юних років мав активну громадянську позицію. Він запам'ятався доброзичливим, ввічливим юнаком, який любив життя і свою країну. Працював на Новій Пошті м.Запоріжжя. Він був твердо націлений на те, щоб зростати в компанії — намагався дізнатися про всі процеси, попрацювати на різних позиціях. Був спочатку сканувальником, приймальником, оператором диспетчерської служби, начальником автодвору, згодом став менеджером терміналу. Брав участь у відкритті вантажного терміналу в Запоріжжі. Роботу міряв цілями. Якщо потрібно щось зробити — обов’язково зробить. Тут він ішов вгору кар’єрними сходами, а коли опинився в армії — теж мав намір досягти там більшого, планував отримати вище військове звання, піти в інститут. Володимир завжди казав усе «в лоб», коли щось не подобалось. Але при цьому обов’язково скаже, чому це неправильно і як зробити краще. Керівництво таких завжди цінує. Водночас Вова — це суцільний позитив. Він легко входив у контакт, з усіма дружив. Мав м’яку та чуйну вдачу, до нього можна було звернутись з будь-якою проблемою і він ніколи не відмовляв. Сімейний стан: Одружений. Володимир був неймовірно добрий, чуйний, завжди дбав про інших і нікому не відмовляв у допомозі. Вдома все робив сам — золоті руки. І золоте серце... Коли закінчиться контракт — мріяв купити гараж та машину, щоби ремонтувати її самому, як це робив його батько. Добре пам’ятають Володимира і у його рідному селищі Кушугум Запорізької області. Він уклав контракт 25 березня 2021 року із ЗСУ та поїхав до АТО. Це було за рік до початку війни. Коли все почалося. Стрілець-помічник гранотометника механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону, військової частини А1302. Став на захист Батьківщини ще у березні 2021 року. На початку повномасштабного вторгнення, він обороняв наших дітей, цивільних людей на Сумщині, село Смородино. Він підірвав бронетранспортер, який розстрілював будинки... Відстоюючи та захищаючи право за наше з Вами безпечне життя, він віддав власне життя 21 березня 2022 року. Загинув один у цьому важкому бою... Після цього село звільнили. Він загинув, захищаючи суверенітет і свободу України, мирне небо наших дітей. Місце поховання: смт. Балабино. Нагороди: 9 квітня 2022 року, посмертно, нагородили Орденом "За Мужність" 3 ступеня.