ШПІРО СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ
Позивний «ІВАНИЧ»
Дата та місце народження: 26 вересня 1977 р., м. Архангельськ.
Дата та місце загибелі: 2 грудня 2022 р., с. Верхньокам’янське, Донецька обл.
Звання: старший лейтенант.
Посада: т.в.о. командира мінометного взводу.
Підрозділ: в/ч А0693.
Сімейний стан: одружений, мав двох дітей.
Місце поховання: кладовище Св. Миколая.
Нагороди: орден «За мужність» III ступеня (посмертно)
Життєвий шлях: Сергій Шпіро народився 26 вересня 1977 року в місті Архангельськ. З юних років був людиною відповідальною, прямою й надійною — з тих, на кого можна спертися і в роботі, і в житті. Він навчався у Кременчуцькому льотному коледжі, де здобув фах пілота. Саме там у ньому загартувалися дисципліна, витримка та вміння брати відповідальність за рішення. Навіть згодом, у цивільному житті й на війні, в ньому завжди відчувався той спокій і внутрішня зібраність, які притаманні людям неба. У мирному житті Сергій працював на хлібозаводі №5, де відповідав за логістику. Його поважали колеги — за чесність, порядок і справедливість. Він мав авторитет не через посаду, а через ставлення до людей. Пізніше відкрив власний шиномонтаж, працював на себе, ремонтував автомобілі, допомагав знайомим і незнайомим, ніколи не уникав важкої роботи. У нього були золоті руки й добре серце. Коли почалася повномасштабна війна, 30 березня 2022 року Сергій став на захист України. Уже в травні 2022 року він узяв із собою німецьку вівчарку Майка, і відтоді пес був поруч із ним увесь шлях війни — у дорозі, під обстрілами, у холодних підвалах. Вони спали поруч, ділили страх і тишу між боями. Майк став для нього другом, побратимом і частиною підрозділу. У вересні 2022 року Сергія Івановича було переведено до військової частини А0693, де він став тимчасово виконуючим обовʼязки командира мінометного взводу. Солдати говорили про нього з повагою і болем: «Це був наш найкращий командир. Таких більше не було і не буде». 2 грудня 2022 року, під час виконання бойового завдання в селі Верхньокам’янське, Сергій загинув, рятуючи своїх. Коли ворог почав накривати підрозділ, він намагався передати по рації наказ на відступ, але зв’язок було заглушено. Тоді він пішов особисто — попередити хлопців. Вони встигли повернутися. А він — ні. Додому повернувся лише його вірний Майк — пес, який пройшов із ним війну і теж відчув втрату свого господаря. За особисту мужність, самопожертву та вірність присязі Сергій Іванович був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Для документів він — старший лейтенант, офіцер, командир. Для близьких і побратимів — Іванич. Людина, якій вірили, за якою йшли і яку пам’ятатимуть завжди. Вічна пам’ять. Вічна слава Герою.