Шипунов Сергій Олександрович
Шипунов Сергій Олександрович, народився в с. Новопилипівка , Мелітопольського району Запорізької області 17 жовтня 1991 року. Так склалося життя, що виховували Сергійка матуся Віта, бабуся, рідний дядько Сергій, а згодом, сестричка Валерія. Оточений турботою і любов’ю здебільшого жіночого колективу, Сергій ріс непосидючим, активним, весели, кмітливим шибеником. Його запам’ятали і вихователі в місцевому садочку, і вчителі Новопилипівської школи, та завжди згадували з посмішкою на обличчі. Хоча сильної ініціативи до навчання Сергій не проявляв, але активно приймав участь в позакласній роботі разом зі своїми однокласниками. Цікавий і нетерпимий, як і всі діти в підлітковому віці, він поспішав подорослішати та якомога швидше пізнати цей світ. Та подорослішати йому, та його сестричці довелося при дуже трагічних обставинах. Їхню маму здолала недуга – онкологія. У віці 15 років Сергій з Валерією навіки попрощались з мамою. Їй на той момент було лише 42 роки. Батько Сергія був байдужим до свого сина, та протягом всього життя не проявляв ініціативи для того щоб налагодити стосунки з сином. Згодом він виїхав з України до Казахстану. Так, в 15 років Сергій став сиротою. Його забрали до інтернату. Це був дуже складний період його життя, тому Сергій про нього майже не говорив. Ми можемо тільки здогадуватись які біль, розпач та самотність відчував Сергій в цей момент. Сестричка Валерія не покинула Сергія в цей тяжкий для них час. Не зважаючи на всі труднощі, вона змогла домогтись піклування над братом та забрати його додому. На той час Валерія була дружиною, молодою мамою, тільки закінчила педагогічний університет та влаштовувалась на роботу в місцеву школу. Чоловік Валерії в усьому підтримував свою дружину та приклав «чоловічу» руку для виховання юнака. Минав час, життя йшло своїм чередом. Сергій повернувся в своє звичне життя, закінчив сільську школу, вступив та закінчив училище за професією «електрик». Та його покликання було не в цьому. Після училища, за підтримки сестрички, Сергій вступив на бюджетній основі до Харківського Національного юридичного університету. Він завжди був відкритою та товариською людиною, тому в університеті знайшов багато товаришів та однодумців, дружбу з якими проніс через роки. Після закінчення університету Сергія направили на службу до рідного краю. Він зайняв посаду дільничного Мелітопольського РУП Запорізької області. Під час проведення АТО, в 2019 році проявив ініціативу та був відкомандирований для продовження служби, на захист своєї Батьківщини в Сєвєродонецьку та Лисичанську. Це відрядження також наклало свій відбиток, надало жаги до боротьби відстоювати своє, свою землю, незалежність, людей, віру, майбутнє. Після повернення з зони проведення АТО у Сергія почалися різкі зміни як в особистому житті, так і на кар’єрній ниві. 16.05.2020р. Сергій одружився. В новоствореній сім’ї Шипунових 17.09.2020 народився синок – Сергій Сергійович Шипунов. І все, здавалося, попереду. Проживши все життя в селі, Сергій мріяв зайнятись фермерським господарством та самостійно обробляти землю, вирощувати пшеницю. На власному городі насадив 120 дерев черешні. Разом зі своєю дружиною, почали реалізовувати мрії та зайнялись обробкою землі. Тяжко працював на роботі, присвячуючи більшу частину свого часу службі в поліції. Тяжка віддана праця не пройшла даремно. В 2021 році Сергію присвоїли звання капітана поліції та підвищили до начальника сектору по боротьбі з домашнім насиллям Мелітопольського РУП Запорізької області. Поля дали свої перші врожаї, дерева принесли плоди і зростав маленький непосидючий синок – точна копія свого батька. 24.02.2022 року – страшний день який перекреслив все в історії мільйонів людей в Україні. Війна. Скільки згублених доль. Опинившись в окупації Сергій разом з колегами, як цивільні, голіруч декілька днів патрулювали вулиці міста та боролись з мародерами які грабували аптеки та магазини. Опинившись в повній ізоляції, на окупованій території, у квітні Сергій разом з родиною виїхав до Запоріжжя. Після приїзду відразу продовжив нести службу в Мелітопольському РУП на блокпостах навколо міста. Він мріяв потрапити додому. На могилу матері. В свій черешневий сад. Багато його товаришів, друзів та знайомих пішли боронити Україну від загарбників. Він був справжнім патріотом! Щирою, доброю та справедливою людиною! Дбайливим батьком та люблячим чоловіком. Сергій випромінював світло та колосальний оптимізм. Його жага до боротьби була нездоланна. В червні 2024 року Сергій добровільно написав рапорт та пішов до спецпідрозділу поліції. Відразу приступив до навчання. Разом зі своїм другом та товаришами сформували мінометний розрахунок. На початку грудня приступили до виконання бойових завдань. 13.03.2025 року , Шипунов Сергій Олександрович, інспектор взводу No1 роти No2 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Запорізькій області капітан поліції будучи вірним Присязі, мужньо виконуючи службові обов’язки, бойові розпорядження, пов’язані із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф проти України, загинув під час виконання бойового завдання на мінометному розрахунку потрапивщи під ворожу атаку дронівFPV на Запорізькому напрямку. Пам'ять про нього та його подвиг житиме вічно!