Погорєлов Євген Вікторович
Погорєлов Євген Вікторович, позивний «JACKPOT» народився 24 травня 1986 року в місті Кремінна Луганської області. В цей же рік його батьки прийняли рішення переїхати до Запоріжжя, яке і стало для нього рідним містом. Євген ріс дуже спокійною та врівноваженою дитиною. З малих років захоплювався автомобілями та технікою. Навчався в загальноосвітній школі №65 м. Запоріжжя. Отримавши базову загальну середню освіту вступив до Професійно-технічного училища №5 (на сьогодні «Запорізький центр професійно-технічної освіти водного транспорту»), яке закінчив в 2004 році, здобувши професію «кухар судновий/офіціант судновий». Після закінчення училища працював кухарем в одному з кафе рідного міста. В цей же час, завдяки брату, знайомиться з компанією друзів, яка згодом стала для нього ще однією родиною. Пропрацювавши три роки кухарем, не зміг перебороти в собі любов до автомобілів, тому пішов працювати спочатку на СТО, а згодом відкрив ФОП та продовжив займатися автозапчастинами. В 2016 році зустрів свою кохану, з якою одружився, вже перебуваючи у війську, в березні 2025 року. Він ніколи не був «тусовщиком», але завжди радо зустрічався та весело проводив час з друзями: з’їздити на море, попаритися в бані, сходити на якийсь фест чи концерт – від цього Євген по можливості ніколи не відмовлявся. Захоплювався фотографією. Полюбляв фотографувати природу, її безтурботність, спокій та чарівність. Проте, найчастіше в кадрі опинялися близькі та друзі. Обожнював ловити незвичні ракурси чи моменти. Вмів відкривати через фотографію людей з іншої сторони, як він сам не раз казав – «через об’єктив все виглядає інакше». Любив щось майструвати і в нього це дуже добре виходило. Вдома сам побудував альтанку. На перший рік похреснику власноруч змайстрував бізіборд, який і до сьогодні зберігся. Євген багато чого вмів і знав, був багатогранною людиною, але ніколи не зупинявся і завжди вивчав щось нове. Після початку повномасштабного вторгнення спочатку допомагав військовим, а згодом, побачивши, які звірства вчиняє ворог проти нашої держави та наших людей, приймає рішення приєднатися до Збройних Сил. В 2024 році вступає до лав 3 ОШБр, але під час проходження тестового тижня дуже пошкоджує коліна і вимушено повертається додому на лікування. Проте не полишає свого прагнення стати воїном і тому 10 лютого 2025 року мобілізується до Окремого зенітного артилерійського батальйону ВЧ 4992. Прослуживши тут місяць Євген Погорєлов перевівся до 8 роти 3 батальйону 47 ОМБр «Маґура», де і продовжив нести службу на посаді стрілець-санітар. 4 червня 2025 року, разом із побратимами, «Jackpot» виходить на бойове, з якого так і не повернеться. 12 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання на ворожій території, від отриманих травм Євген загинув. Посмертно нагороджений Нагрудним знаком III-ступеня 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Він був коханим чоловіком, найкращим братом, дядьком, сином та вірним другом. Пам’ять про Євгена завжди житиме у словах вдячності та добрих спогадах. Друзі завжди про нього відгукувалися, як про людину з добрим серцем та щирою усмішкою. Друзі, знайомі, рідні та близькі згадують Євгена наступними словами: «Він був чуйний, уважний, надійний та вмів підтримати в будь-якій ситуації». «Женя - без перебільшень найдобріша людина, яку я тільки знала. Це може підтвердити кожен з нас. Безкомпромісна доброта. До всіх, завжди. Без заздрості, без критики, з максимальною щирістю до всіх. Хто пам’ятає, як він, поки всі спали в нашому хостелі у Львові, пішов і купив сковорідку, щоб всім готувати їсти?! А дівчатам – морозиво». «Якось на Новий Рік нам батьки подарували настільну гру в стилі RPG стратегії, гра дуже гарна була. Спочатку мене вразило тільки само виконання гри, я не дуже полюбляв всілякі стратегії, але коли ми почали грати і Женя почав застосовувати різні стратегії, щоб мене «вжучити», там вже розгорався справжній азарт. Як в нього це виходило – я не розумів, він завжди чомусь був попереду, я намагався копіювати все, що робить він, але він на це вигадував щось інше і все одно обігравав мене. Ми програли в цю гру без перебільшення всю ніч!». «А в моїй пам’яті Женя залишиться людиною з фотоапаратом в руці, який фіксував моменти зростання нашої компанії та кожного з нас, як особистостей». «Пам’ятаю, як Женю завжди можна було зустріти «на каву» на Золоту Осінь. Вольву легендарну, як Женя сам її відновив до класного стану. Пам’ятаю на Бірючому я вирішив, що чудова ідея піти ночувати на пляж, єдиний хто мене підтримав був Женя, ще тоді він дві ковдри взяв, щоб не змерзли». «Він полюбляв звертатися до мене саме «Максим Вікторович». А ще... пам’ятаєте, як Женька сміявся?.. так щиро і широкою посмішкою...» «Женька в мене дуже плотно асоціюється з технікою і машинами. Скільки ми провели з ним годин в гаражі, колупаючи те, що ніхто і ніколи б в житті не погодився колупати за гроші». «А я згадаю історію про тільки-но куплену легендарну Вольво! І як ми сіли в неї, в Жені вже були права і він міг їхати. Єдиний нюанс – страховка починала діяти з завтрашнього ранку. Фігня ж правда, бо нам же треба сьогодні по райончику прошвирнутись хоча б. Як наслідок – ДТП, прям на Осіні, легке, без постраждалих, але іншу машину ми знатно пом’яли. Мені тоді було так страшно, здавалося, ніби ми щось натворили найгірше в житті. Женя сказав так – «Забий, все відремонтується, вибачте, що натрапили зі мною на небезпеку, головне всі живі та цілі. Будемо розумніші надалі». Більше нічого додати, це був він – мій друг Женя». «А ще згадала історію, як ми відзначали новий рік у гавайському стилі. Оля тоді дуже засмутилася, що її про це не попередили, і Євген дав Олі свої сорочку та шорти. Це доброта, яка немає меж». «Женя для мене це не просто брат чоловіка, а й мій старший брат, найкращий дядько доньки». «Коли вперше почав їздити з нами на море, пам’ятаю завжди дивувався «чи не впадлу фотографувати нас і наші змінені стани свідомості постійно»)), а потім зрозумів – це тому, що людина любила і цінувала своїх друзів більше, ніж навіть себе... Цьому в Жекі буду все життя вчитися...» «Як дарував Мії постійно подарунки… з приводу чи без. Ляльки від Жені для Міюхи досі є. І як підтримував нашу шалену ідею по виготовленню прикрас. І саме ці прикраси дарував Віолетті». «У Жені були найміцніші обійми, коли вітались і коли прощались)) знаєте, ото як дідусі онучок обіймають)). Такий неймовірний він був». «А я, як дружина, хочу додати від себе, що таких, як Женя одиниці. Він всіх сприймав такими, як є, нікого не намагався змінити. Женєчка завжди міг підібрати потрібні, правильні та влучні слова аби підтримати, заспокоїти або ж мотивувати. Він кохав і навчив кохати мене, всім серцем, без залишку, так щиро і повно, по-справжньому. Це людина на яку неможливо було ображатися, бо не було за що. Завжди був готовий прийти на допомогу, будь-кому, хто б і коли не попросив. Євген був відповідальним, можливо інколи навіть занадто. Він любив спокій та домашній затишок. А ще дуже смачно готував, рідко, але влучно. Ти назавжди залишишся в серцях та пам’яті тих людей, які тебе любили та цінували. А для мене – ти навічно моє кохання». Місце поховання: Кладовище Св. Матфея, с. Матвіївка пров. Тихий, 4 (Запорізька обл.)