ПЕРМІНОВ МАКСИМ ІВАНОВИЧ
Дата та місце народження: 7 березня 1983 р., м. Щорськ (нині – м. Сновськ), Чернігівської обл.
Дата та місце загибелі: 17 квітня 2022 р., м.Авдіївка, Донецької обл.
Звання: молодший сержант
Посада: старший навідник міномета
Підрозділ: 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада
Сімейний стан: залишилися дві доньки, син, дружина, мати, брат та сестра
Місце поховання: м. Павлоград, цвинтар по вул. Луганська на Алеї Героїв
Нагороди: знак народної пошани - орден «За мужність і відвагу» від ВО «Країна»; орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно); знак пошани м. Павлоград «За заслуги перед громадою» (посмертно)
Життєвий шлях: Максим Пермінов народився 7 березня 1983 року у м. Щорськ (нині – м. Сновськ), Чернігівської області. Жив у м. Павлоград, Дніпропетровської області. Працював гірником підземним дільниці вентиляції та техніки безпеки №1 ДТЕК ШУ Тернівське. Трудився на шахті «Західно-Донбаська» з 2021 року, а до цього – на інших підприємствах ДТЕК Павлоградвугілля. Зокрема, на шахті ім. Н.І. Сташкова та в Управлінні монтажно-демонтажних робіт. Мав великий виробничий досвід, був добросовісним та завзятим шахтарем. Колеги згадують його як надзвичайно світлу та позитивну людину: «Ми з Максимом народились та виросли на Чернігівщині, дружили змалку, бігали рибалити, вчилися в одному класі. Згодом доля привела нас у шахтарський край на Дніпропетровщину. Працювали на різних підприємствах, але постійно спілкувалися. Макс був надзвичайною людиною. Справжнім, відкритим, щирим. З ним ніколи не було сумно. Він умів гарно пожартувати, розрадити у важку хвилину. Навіть війна не змінила його. Після участі в АТО не замкнувся у собі, а навпаки – став ще активнішим», - згадує Михайло, друг та колега захисника. Вперше став до лав захисників України у 2014 році. Тоді воював у лавах 93-ї бригади. Після демобілізації у 2015 році продовжував їздити на військові збори. Вже в той час доєднався до підрозділу десантників. Повернувшись до мирного життя у 2015 році, Максим став виховувати у патріотичному дусі власних дітей. Та намагався прищепити любов до рідної країни іншим павлоградським дітлахам. Завжди радо відгукувався на прохання зустрітися з учнями. Розповідав про свій бойовий досвід, проводив майстер-класи з надання першої допомоги та екскурсії у музей війни при громадській організації «Павлоградський легіон», до якої входив. Разом з однодумцями з іншої громадської організації – «Об’єднання підводних мисливців та рибалок Дніпропетровщини» - займався підводною риболовлею, викривав браконьєрів, відновлював екосистему місцевих водойм. «Таких людей, як Максим, мені більше не доводилося зустрічати. Він був легкий на підйом, готовий будь-якої миті поїхати на завдання. Замінити його ніким», – каже пан Петро, голова ОПМРД. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим як батько трьох маленьких дітей міг залишитися з родиною. Та як свідомий громадянин не міг знехтувати обов’язком захищати Батьківщину. Навіть не допускав такої думки. Тож, 24 лютого 2022 року Максим вдруге став до лав захисників України. Боронив Батьківщину у званні молодшого сержанта. На посаді старшого навідника міномета у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславській бригаді почав давати відсіч окупантам у м. Авдіївка на Донеччині. На той час там вже точилися цілодобові бої за місто. Досвідчений та хоробрий воїн, Максим разом з побратимами сміливо йшов виконувати небезпечні бойові завдання. Розумів, що за його спиною – рідна домівка та родина, яку потрібно захистити. Також виконував бойові завдання та тримав оборону в районі м. Попасна та м. Дебальцеве. Загинув Максим Пермінов 17 квітня 2022 року при виконанні бойового завдання, пов’язаного з захистом Батьківщини. При прориві ДРГ у м.Авдіївка отримав чисельні вогнево-кульові поранення, несумісні з життям. Захисник України був нагороджений знаком народної пошани орденом «За мужність і відвагу» від ВО «Країна»; Указом Президента №467/2023 від 28 липня 2023 р. - орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно); а також знаком пошани м. Павлоград «За заслуги перед громадою» (посмертно).