Орел Олександр Вікторович народився 08.02.1978 р. в м. абакан російської федерації. Його батько, Орел Віктор Іванович, був представником заводу «Мотор Січ» в аеропорту м. Абакан. Після розпаду Радянського Союзу разом з батьками повернувся до м. Запоріжжя. Навчався Олександр в навчальному закладі № 45 з 1992 по 1995 рр. Після закінчення школи свій трудовий шлях розпочав акумуляторником в «Автопарку 12310». Згодом почав працювати водієм автобусу міських маршрутів. До роботи відносився самовіддано, чим здобув повагу як товаришів по праці, так і керівництва підприємства. В автобусі, на якому працював до повномасштабного вторгнення, розміщений пам’ятний портрет. Олександр був призваний на військову службу 02.04.2022 р. на посаду стрільця роти охорони Запорізького обласного територіального центру комплектування. 23.11.2022 р. старший солдат Орел Олександр Вікторович був переведений у 23 ОМБр на посаду номер обслуги 1 розрахунку (СПГ-9М) протитанкового взводу 3 механізованого батальйону. Разом із побратимами з честю та гідністю боронив цілісність держави на Запорізькому (Приютне, Роботине, Кожані), Донецькому (Курахове, Вугледар, Авдіївка) напрямках. Загинув Орел Олександр Вікторович 18 березня 2024 року внаслідок поранення несумісного з життям під час виконання бойового завдання в селі Новобахмутівка Покровського району Донецької області. Був вірним своїм побратимам та державі до останнього подиху. В своєму розрахунку Олександр був найстаршим за віком і до своїх побратимів відносився як до своїх синів, допомагаючи їм словом і ділом у скрутні хвилини військового життя. Був дуже порядним, щирим, сміливим чоловіком, любив життя, Батьківщину, сім’ю. Щиро вірив у перемогу та наближав її своїми діями. Він був людиною принципів, завжди виступав за справедливість. Орел Олександр Вікторович був і залишився прикладом гідної людини, захисника своєї Батьківщини. Він прожив коротке життя, але воно було світле. Ми всі вклоняємося йому за все, що він зробив для нас, нашої родини та рідної землі.