МОЛОЧКО ЕДУАРД ОЛЕГОВИЧ
Позивний «УЛЬТРАС».
Дата та місце народження: 3 січня 1999 р., м. Запоріжжя.
Дата та місце загибелі: 22 травня 2024 р., районі н.п. Птиче, Донецької обл.
Звання: солдат.
Посада: артилерист.
Підрозділ: 55 окрема артилерійська бригада «Запорізька Січ».
Місце поховання: с. Володимирівське Запорізької обл.
Нагороди: орден «За мужність» III ступеня (посмертно).
Життєвий шлях: Едуард Молочко народився 3 січня 1999 в місті Запоріжжя, а своє дитинство та юність провів у рідному селі Володимирівське Запорізької області. Тут сформувався його характер, любов до рідного краю та ті цінності, які він проніс через усе життя. Навчався в ЗОШ №7, після школи здобув освіту у «Запорізькому Будівельному фаховому Коледжі». Після навчання працював разом з батьком, займалися будівництвом та покрівельними роботами. З ранніх років Едуард був відданим уболівальником запорізького футбольного клубу «Металург». Він часто відвідував матчі, щиро переживав за команду, а його фото залишилося навічно на Трибуні Героїв на Запорізькому стадіоні. Футбол був частиною його життя, його енергії та його зв’язку з домом. Не меншою пристрастю Едуарда була риболовля. Він міг проводити біля водойми цілими днями, знаходячи там спокій і гармонію. Особливим захопленням, про яке знали лише близькі, стало вишивання бісером. Повертаючись додому з фронту чи з роботи, він завжди знаходив час, щоб сісти за чергову роботу. Остання його незавершена вишивка — козак із розбитими кайданами та написом угорі «Рабів до раю не пускають» — стала символом його незламності та внутрішньої свободи. Ще до служби Едуард активно допомагав військовим як волонтер. Навесні 2023 року він підписав контракт і вступив до лав захисників України. Служив у 55 окремій артилерійській бригаді «Запорізька Січ», де проявив мужність, відповідальність і відданість своїй країні. Воював на Донецькому напрямку — Вугледарі, Авдіївці, Мар’їнці. Товариші по службі згадують його як надійного побратима, людину з великим серцем та непохитною вірою в перемогу України. 20 травня 2024 року в районі населеного пункту Птиче Донецької області Едуард отримав тяжке поранення внаслідок удару ворожого дрона. Попри 90% опіків тіла та численні переломи, він ще два дні боровся за життя. 22 травня 2024 року його серце зупинилося. Похований у рідному селі Володимирівське Запорізької області — там, де розпочався його життєвий шлях і де тепер зберігається вічна пам’ять про нього. Близькі згадують Едуарда як добру та ввічливу людину, справжнього друга та люблячого сина для своїх батьків.