МЕЛЕНТЬЄВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
Позивний «ФАРТОВИЙ».
Дата та місце народження: 17 жовтня 1986 р., с., Велика Білозерка, Василівського р-ну, Запорізької обл.
Дата та місце загибелі: 11 січня 2024 р., м Курахове, Покровський р-ну, Донецької обл.
Звання: молодший сержант.
Посада: оператор БпЛА.
Підрозділ: 46 окрема аеромобільна бригада Десантно-штурмових військ ЗСУ, в/ч 4350.
Сімейний стан: одружений.
Місце поховання: Осипенківське кладовище, м. Запоріжжя.
Нагороди: відзнака командира окремої аеромобільної бригади, відзнака Президента України «За оборону України», медаль учасника бойових дій «Золотий хрест».
Життєвий шлях: Олексій Мелентьєв народився 17 жовтня 1986 року в селі Велика Білозерка Василівського району Запорізької області в багатодітній родині. Батько працював комбайнером, мати виховувала дітей. З дитинства Олексій відрізнявся жагою до знань, дуже любив навчатися, тому школу закінчив із золотою медаллю. Окрім навчання, серйозно займався шахами, брав участь у змаганнях. Був дуже розумним, чесним і завжди стояв на боці справедливості. Навчався у Великобілозерській загальноосвітній школі №3. Після закінчення школи Олексію запропонували навчання на бюджеті в Івано-Франківську, але він не захотів покидати рідний край і вступив до Запорізького національного університету на спеціальність «Прикладна математика». Згодом здобув ще дві вищі освіти за спеціальностями «Інформатика» та «Юридична справа». До повномасштабного вторгнення працював за фахом у службі безпеки банку, а також на заводі «Рось». Завжди був патріотом своєї країни, дуже любив місто Запоріжжя. Саме тут одружився. Не міг сидіти без діла — постійно щось робив. У 2015 році Олексій працевлаштувався в компанію «Нова пошта», де працював менеджером і планував і надалі будувати кар’єру. Він мав великі амбіції, завжди знав, чого хоче, був цілеспрямованим, відповідальним, неконфліктним і веселим. Водночас завжди мав власну думку та вмів її відстоювати. Навіть під час війни, вже будучи мобілізованим, не втрачав позитивного настрою й постійно повторював: «Усе буде добре». Коли почалася повномасштабна війна, сім’я Олексія опинилася в окупації. Сам він не розгубився і одразу пішов до військкомату. З третьої спроби потрапив до 46-ї окремої аеромобільної бригади. За майже два роки сумлінної служби отримав звання молодшого сержанта. Олексій ніколи не розповідав подробиць своєї служби. Його бригада вела повітряне спостереження. Він побував у Соледарі, Бахмуті, брав участь у звільненні міста Херсон, виконував завдання на рідному Запорізькому напрямку. У грудні 2023 року перебував під Мар’їнкою на Донеччині. Займався навчанням молодих пілотів безпілотних літальних апаратів, виконував організаційні завдання старших за званням, а також забезпечував матеріально-технічне постачання підрозділу. У січні 2024 року «Фартовий» отримав бойове завдання — терміново доправити обладнання побратимам на позиції. Потрібно було виконати його швидко та повернутися назад. Завдання було успішно виконане, однак на зворотному шляху автівку занесло, і сталося зіткнення з іншим автомобілем. Побратими встигли доставити Олексія до лікарні, проте врятувати його не вдалося. 11 січня 2024 року поблизу міста Курахове Покровського району Донецької області його серце зупинилося. Олексію назавжди 38 років. Він навічно залишився в строю. Словами неможливо передати весь біль утрати — це наче страшний сон, у який не хочеться вірити. Вічний спокій твоїй світлій душі. Ти назавжди в наших серцях, пам’яті та молитвах.