МАРЧУК ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ
Позивний «БАЛУ».
Дата та місце народження: 22 травня 1981 р., с. Шалгай, Тургайської обл., Республіки Казахстан.
Дата та місце загибелі: 27 червня 2026 р., н.п. Таврійське, Запорізької обл.
Звання: старший солдат.
Посада: військовий водій.
Підрозділ: 65 окрема механізована бригада, в/ч А7012.
Сімейний стан: одружений, батько двох доньок.
Місце поховання: кладовище Св. Миколая, поблизу м. Запоріжжя.
Нагороди: медаль «Учасник бойових дій»; «Козацький Хрест»; відзнака «Честь і Слава» (посмертно).
Життєвий шлях: Марчук Дмитро Сергійович народився 22 травня 1981 року в селі Шалгай Тургайської області Республіки Казахстан в українській родині Сергія та Надії Марчук. Через деякий час родина разом зі старшим братом Анатолієм повернулася в Україну та оселилася в місті Пологи Запорізької області. Саме там минули його дитинство й юність, там він навчався, зустрів своє кохання, створив сім’ю та прожив найкращі роки свого життя. Навчався Дмитро у Пологівській загальноосвітній школі №1. Після її закінчення здобув професію електрика, пройшов строкову службу у прикордонних військах, а згодом отримав вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент». Він був працьовитою, відповідальною людиною, любив навчатися, багато читав і завжди прагнув до нових знань. Після завершення навчання Дмитро працював у пожежній охороні Пологівського олійноекстракційного заводу. Саме там він зустрів свою майбутню дружину Тетяну. Разом вони створили міцну й люблячу сім’ю, у якій народилися дві донечки — Катерина та Анна. Найбільшою цінністю для Дмитра була родина. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, вдячним сином, надійним братом і добрим дядьком. Завжди підтримував близьких, щиро любив свою родину, радів успіхам доньок і був для них надійною опорою. У вільний час Дмитро любив майструвати, багато читав, захоплювався малюванням. Його поважали за людяність, щирість, доброзичливість і готовність допомогти. Попри відповідальність і серйозність, він мав чудове почуття гумору, умів підтримати й подарувати людям усмішку навіть у найважчі моменти. Із початком повномасштабного вторгнення росії життя родини змінилося. Через окупацію рідного міста Пологи вони були змушені залишити свій дім і переїхати до Запоріжжя. Попри всі труднощі Дмитро не втрачав віри, підтримував своїх близьких і робив усе можливе, щоб вони почувалися захищеними. Працював в охоронному холдингу, а у вересні 2024 року став на захист України. Старший солдат, військовий водій 65 окремої механізованої бригади військової частини А7012, він виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку. Серед побратимів мав позивний «Балу». Будинок, у якому вони жили, жартома називали «Берлогою», адже саме там жив їхній «ведмідь» — сильний, добрий і надійний. Побратими цінували Дмитра за людяність, спокій, відповідальність і готовність завжди прийти на допомогу. 27 червня 2026 року в населеному пункті Таврійське Запорізької області під час виконання бойового завдання Дмитро Сергійович Марчук загинув, віддавши своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України. Похований на кладовищі Святого Миколая поблизу міста Запоріжжя. Після себе Дмитро залишив найцінніше — любов, яку щодня дарував своїй родині, добрі справи та світлу пам’ять у серцях усіх, хто його знав. Для дружини він назавжди залишиться коханим чоловіком, для доньок — найкращим татом, а для побратимів — «Балу», на якого завжди можна було покластися. Його життя стало прикладом честі, людяності, любові до родини та відданості Україні.