МАКСИМЕНКО ІВАН ГРИГОРОВИЧ
Позивний «Іванич»
Дата та місце народження: 11 вересня 1980 р., с. Омельник, Пологівського р-ну, Запорізької обл.
Дата та місце загибелі: 14 травня 2025 р., в результаті поранень отриманих поблизу н. п. Запоріжжя, Донецької обл.
Звання: солдат.
Посада: старший водій.
Підрозділ: ТГР «Вугледар».
Сімейний стан: одружений, є донька.
Життєвий шлях: Іван Максименко народився 11 вересня 1980 року у мальовничому селі Омельник, що нині входить до Пологівського району Запорізької області. З дитинства був добрим, чуйним і щирим, мав світле серце і вмів знаходити спільну мову з людьми. Відрізнявся допитливістю і щирістю, був відкритою і світлою людиною, любив допомагати старшим та завжди відчував відповідальність за тих, хто потребував підтримки. Навчався у Омельницькій загальноосвітній школі, де отримав перші знання, формував характер і світогляд. Після закінчення школи життя змусило його рано почати працювати — родина була великою, і Іван відчував на собі відповідальність за близьких. Він ніколи не боявся фізичної праці і був людиною, яка звикла покладатися лише на власні руки та сили. Іван дуже любив працювати на землі, знаходячи в цьому спокій і натхнення. Земля була для нього не просто працею — а способом жити, дбати про рідних і творити щось корисне. Працьовитість та любов до господарства завжди були одними з його найкращих рис. Також великим захопленням Івана було майстрування власними руками, особливо з дерева. Він міг годинами працювати над новою річчю, створюючи вироби, що приносили радість родині. Усе, що виходило з його рук, було зроблене з любов’ю, акуратністю і душею. Його вироби прикрашали домашній простір і залишили теплу пам’ять про нього. До війни Іван був доброю, відкритою людиною, яка цінувала сім’ю, мирне життя та людські стосунки. У нього залишилися дружина Людмила та донька Оля, яку він ніжно називав «булочка». Сім’я була для нього найбільшою цінністю, сенсом життя та джерелом сили. Він був турботливим чоловіком та люблячим батьком: завжди знаходив час для теплих слів, порад і щирих обіймів. Для донечки він був справжнім героєм ще за життя. Для своїх рідних він назавжди залишиться опорою та справжнім героєм. Коли в країну прийшла війна, Іван не зміг стояти осторонь. 19 січня 2023 року він вступив до лав Збройних Сил України, твердо вирішивши стати на захист Батьківщини. Служив у званні солдата на посаді старшого водія у підрозділі ТГР Вугледар. Побратими згадують його як людину великої душі, яка завжди підтримувала інших, ніколи не втрачав віру і в найважчі моменти був прикладом мужності, зберігав спокій, впевненість та бойовий дух. 9 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Запоріжжя Донецької області, ворог застосував FPV-дрон. Внаслідок прямого влучання Іван отримав тяжкі поранення, несумісні з життям. ісля кількох днів важкої боротьби 14 травня 2025 року на превеликий жаль його серце зупинилося назавжди. Втрата Івана Максименка - це величезний біль для родини, його близьких, побратимів та всієї України. Іван віддав найдорожче - своє життя - за мир, свободу, майбутнє українських дітей, за те, щоб наша земля була вільною від ворога.