Кушнаренко Олег Анатолійович
Кушнаренко Олег Анатолійович, позивний "КАЛАБАХА" народився 28.08.1975 році. м. Мелiтополь, Запорiзька обл. Базову освіту отримав у ЗОШ № 7. Після закінчення школи був призваний на строкову службу у повітряно-десантні війська, де отримав звання сержанта. По закінченню служби навчався у ПТУ №10 та отримав Диплом електрика, але ж не довелося працювати за професією. Розпочав підприємницьку діяльність. У 1995 році одружується з Коротковою Юлею Володимирівною. В шлюбі народжується перший син Денис. Проте, як це іноді буває з плином часу їхні шляхи почали розходитися. Після кількох років спільного життя Олег і Юлія дійшли до взаємного рішення розійтися. Розлучення відбулося в 2003 році, але навіть після цього вони залишилися друзями та продовжували підтримувати зв’язок. У 2004 році Олег Анатолійович зустрічає Бурцеву Інну Валентинівну. Їхнє знайомство швидко переросло в міцну дружбу, яка незабаром перетворилась на кохання. Вони одружуються в літку 2004 року, відсвяткувавши цю важливу подію в колі друзів і родини. Їхній шлюб був сповнений любові, взаємопідтримки та нових спільних починань. Інна стає не лише дружиною, але й найкращим другом і партнером у всіх життєвих пригодах. В їхньому шлюбі народилося двоє прекрасних дітей, які стали для них джерелом нескінченного щастя і радості. Донька Анастасія з'явилась на світ у 2004 році, а через сім років, у 2011-му до їхньої родини приєднався син Максим. Виховання дітей стало для Олега і Інни важливою і значущою частиною життя, наповненою новими викликами і незабутніми моментами. Подружжя робило все можливе, щоб дати дітям найкраще. Олег Анатолійович завжди цінував активний спосіб життя і час, проведений с близькими. Був активною та енергійною людиною. Одним з його улюблених хобі є катання на велосипеді, яке він розділяв як з друзями, так і з родиною. Для Олега катання на велосипеді-було не лише спосіб підтримувати фізичну форму, але й можливість відпочити від щоденних турбот. Це хобі допомагало йому зберігати баланс між роботою та відпочинком, дарувало позитивні емоції та сприяло підтримці здорового способу життя. Олег активно організовував спільні велопрогулянки вихідного дня, під час яких його родина і друзі досліджували мальовничі маршрути, насолоджуючись природою і спілкуванням. В період з 05.11.2014 року до 22.12.2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у складі Запорізького 37 окремого мотопіхотного батальйону, В\ч пп В6266 м. Новобахмутівка, Донецька область. Олег Анатолійович потрапив у зону бойових дій добровольцем. Його протистояння насамперед, проти корупції починалися ще під час Революції гідності (2013-2014 р.) Він як свідомий громадянин та відданий патріот своєї країни не зміг стояти осторонь таких переломних моментів в історії України. Він вирішив власноруч захищати Батьківщину. По поверненню до Мелітополя, Олег Анатолійович очолив союз ветеранів АТО Мелітополя і Мелітопольського району, у якому на той час було вписано 260 осіб. Ця громадська організація тісно співпрацює з центром взаємодопомоги та реабілітації військових та їх родин « Побратим». Олег Анатолійович активно брав участь у різних проектах. Особливою турботою оточували сім’ї, де чоловіки повернулися з фронту з інвалідністю. Займалися забезпеченням їх необхідними ліками, медичним обладнанням та іншими засобами для реабілітації. Крім того, організовували психологічну підтримку для ветеранів та їхніх родин, допомагаючи їм адаптуватися до нових реалій життя. Брав участь в захисті прав ветеранів. Не раз Олег Анатолійович стикався з непорозумінням та опором з боку оточення. Захист прав ветеранів вимагав великої наполегливості та терпіння. Не всі розуміли важливості роботи ветеранської організації, і часом доводилося стикатися з байдужістю, а іноді й відвертим спротивом. Незважаючи на всі труднощі, спілка ветеранів і Олег в тому числі, не втрачали віри у важливість своєї роботи. Кожен успішний випадок, коли вдавалося захистити права ветерана або допомогти йому отримати необхідну підтримку, ставало для спілки джерелом натхнення і стимулом продовжувати боротьбу. Олега Анатолійовича часто запрошували до школи де він навчався. Адміністрація школи та вчителі зрозуміли, що його досвід може стати цінним уроком для дітей, допомагаючи їм краще зрозуміти історію та важливість єдності, співчуття та відповідальності. Учні завжди з нетерпінням чекали на ці зустрічі, а Олег з радістю ділився власним досвідом. У 2018 році Олег Анатолійович прийняв рішення шукати нові можливості за кордоном і почав працювати далекобійником. Робота за кордоном відкрила Олегу багато нових перспектив та дозволила побачити світ з іншого боку. Спочатку було не просто адаптуватися до нового середовища та умов праці. Проте, завдяки своїй рішучості та наполегливості, він швидко освоївся і знайшов своє місце в новій професії. Робота за кордоном навчила Олега дисципліни, відповідальності та терпіння, допомогла розширити кругозір та набути безцінного досвіду. Незважаючи на труднощі, які траплялися на його шляху, завжди знаходив сили йти вперед і досягати поставлених цілей. У 2022 році, коли розпочалося вторгнення російських військ на територію України, Олег Анатолійович добровільно вирішив стати на захист своєї Батьківщини. Це рішення було беззаперечним, адже він завжди вірив у необхідність захищати свою країну та її незалежність. Повернувшись з закордону, негайно звернувся до військкомату і пройшов усі необхідні процедури для вступу до лав Збройних Сил України. Відчуття обов’язку та патріотизму переповнювало Олега, він знав що повинен зробити все можливе, щоб захистити свій дім, свою родину і свою країну від агресора. 09.04.2022 року був зарахований до списків особового складу військової частини А4123, оператором групи спеціального призначення №3 роти спеціального призначення №2 тактичної групи №3 (ВОС-107930Ф). На фронті на початку служби знаходився на Запорізькому напрямку, селище Кам’янське, де виконував різноманітні бойові завдання. Це був важкий час, сповнений випробувань. Вони щодня стикалися з ворогом, боролися за кожен клаптик рідної землі. Незважаючи на всі труднощі, Олег відчував величезну гордість за те що мав змогу захищати свою країну разом із відважними побратимами. Під час служби він розумів, наскільки важливою є взаємопідтримка і згуртованість у військовому колективі. Побратими стали для Олега другою родиною. Вони разом долали труднощі, підтримували одне одного у найскладніших ситуаціях і ділилися радощами перемог. Олег завжди намагався бути тим, хто підтримає у важку хвилину, вислухає і допоможе знайти вихід з будь-якої складної ситуації. 07.06.2022р. Олег Анатолійович потрапив під артилерійський вогонь у населеному пункті Лобкове в районі Кам’янського. Для лікування був направлений до військового госпіталю. Завдяки професіоналізму та відданості медичного персоналу, він зміг швидко відновитися і повернутися до строю. Повернення до служби після лікування було нелегким, але Олег Анатолійович завжди пам’ятав, за що він бореться і це надавало йому сил рухатися вперед. З новими силами та ще більшим бажанням захищати свою країну, продовжував виконувати свої обов’язки у складі рідного підрозділу, але вже на Вугледарському напрямку. 12.08.2022 року близько 10.30 під час ведення бойових дій в районі н. п. Піски, Донецької області Олег Анатолійович отримав поранення не сумісне із життям, а саме: вибухова травма з залученням декількох ділянок тіла. 17.08.2022 року тіло Героя було доставлено в м. Запоріжжя до Обласного моргу, звідки і проходила церемонія прощання. Попрощатися с Олегом Анатолійовичем прийшли родичі, друзі, побратими, представники влади м.Мелітополя, а також мешканці міста Запоріжжя. Всі вони прийшли висловити свою підтримку родині та вшанувати пам’ять загиблого. Промови, які звучали того дня, наголошували на мужності та самопожертві Олега Анатолійовича, його вірності обов’язку та любові до рідної землі. Після прощання усі вирушили до місця поховання. Дорогою люди стояли з прапорами та квітами, віддаючи останню шану Герою. На Кушугумівському кладовищі, на почесній алеї, де поховані інші захисники, відбулася заключна частина церемонії. Священик провів обряд відспівування, після чого військовослужбовці виконали салют з рушниць, віддаючи останню шану своєму побратиму. Олег Анатолійович залишив по собі світлу пам’ять у серцях всіх, хто його знав. Його мужність і самопожертва завжди будуть прикладом для наслідування, а його ім’я навіки закарбоване в історії нашої країни та у наших серцях. Нагороджений (посмертно) УКАЗОМ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 148/2023 За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Орденом Богдана Хмельницького 3 ступеня.