КАРНАУХОВ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Дата та місце народження: 10 листопада 1978 р., м. Дніпро.
Дата та місце загибелі: 27 травня 2022 р., поблизу с. Дібрівного в Харківській обл.
Звання: головний сержант.
Посада: командир відділення розвідки.
Підрозділ: 93 окрема механізована бригада «Холодний Яр».
Сімейний стан: одружений, є син.
Місце поховання: Краснопільський цвинтар, м. Дніпро.
Нагороди: орден «За мужність» III ступеня (посмертно); медаль «За військову службу Україні»; медаль «Захиснику Вітчизни»; нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»; нагрудний знак «Знак пошани»; нагрудний знак «Ветеран війни»; нагрудний знак «Учасник АТО; відзнака міського голови м. Івано-Франківська «За честь і звитягу» (посмертно); медаль «Захисник Вітчизни» від міського голови Дніпра (посмертно).
Життєвий шлях: Сергій Карнаухов народився 10 листопада 1978 року в м. Дніпро. Деякий час мешкав у м. Кривий Ріг, в 2020-му році переїхав з родиною до Бердянська на Запоріжжі. Займався спортом: майстер спорту України міжнародного класу з пауерліфтингу. Був неодноразовим призером та чемпіоном Всеукраїнських змагань кінця 1990-х — початку 2000-х років. Рекордсмен України, Європи та світу, чемпіон світу серед юніорів 1999 року. Строкову військову службу проходив в спортивній роті — захищав честь бригади та країни на спортивних змаганнях. Після анексії Криму прибув до військкомату в м. Дніпрі, де став на облік і 24 березня 2014 року, за частковою мобілізацією був призваний до ЗС України та направлений для проходження військової служби до 93 ОМБр. Учасник АТО: службу проходив в артилерії, на посаді заряджальника САУ. Війна ж для Сергія почалася вже в піхоті: 25 травня 2014 року він був на своєму першому блокпості неподалік від м. Покровська, а незабаром після цього прийняв перший бій. Після бою на 10-му блокпості знову повернувся в артилерію, де почав службу заряджальником, потім став навідником, а згодом — командиром гармати. Залишався ним під час усіх напружених боїв за Донецький аеропорт. У перші дні 2015 року знову перейшов до піхоти, згодом домігся переведення до протитанкового взводу. Взяв участь в останньому штурмі аеропорту: гранатометний та протитанковий взводи відправили у Піски, звідкіля вони прикривали штурмувальну атакувальну групу. В 2016 році був призначений на посаду старшого офіцера батареї, згодом — командиром батареї. У такому режимі пройшов дві ротації — у Луганській області та під м. Маріуполем. 3 2019 року знову воював у піхоті: прийняв кулеметний взвод у зоні бойових дій у районі м. Авдіївки. Під час дуелі зі снайпером один із пострілів розбив деревʼяну перекладину посеред амбразури, зрикошетив — і серцевина кулі навиліт пробила його ліву руку. Після поранення частково втратив працездатність. Але після лікування й реабілітації став командиром взводу великокаліберних кулеметів. Того ж 2019 року був переведений на нове місце дислокації - на Луганщину. В квітні 2020 року - одружився. Звільнився зі Збройних Сил України. Влаштувався менеджером на мʼясокомбінаті у м. Бердянську на Запоріжжі, а за пів року дістав керівну посаду. Після перших обстрілів міста під час російського вторгнення в Україну, разом з сімʼєю виїхав з Бердянська до Дніпра, де одразу ж вирушив до 93 ОМБр. На той час мав військове звання старшина та був призначений на посаду командира відділення розвідки 93 ОМБр. Разом із підрозділом брав участь у бойових діях на межі Харківської та Сумської областей, у районі м. Балаклії та Ізюму на Харківщині. 27 травня 2022 року загинув від поранення в голову внаслідок масованого ворожого обстрілу поблизу с. Дібрівного в Харківській області. Похований на Краснопільському цвинтарі у м. Дніпрі.