Іщенко Антон Вікторович
Іщенко Антон Вікторович народився 06.08.1968 року в м.Запоріжжя. В дитинстві навчався в Запорізькій школі № 31 з ухилом на англійську мову. Після школи в 1985 році вступив до хімічного факультету ДНУ, який закінчив у 1992 році. У період навчання, як і більшість студентів цього року набору, Антон був призваний на строкову службу: із 1987 по 1989 роки служив солдатом в армії тоді ще Радянського Союзу оператором зенітно-ракетного комплексу. Антон Вікторович додатково отримав економічну освіту і практично все життя працював в банківських установах, пройшовши шлях від рядового співробітника до керівника групи відділень «УкрСиббанку» в місті Запоріжжя. Останні два роки перед широкомасштабним вторгненням працював в Держаудитслужбі Запорізької області. Друзі та колеги відзначають його ерудованість, начитаність, аргументованість. У побуті Антон Іщенко був приятельською людиною, мав чудове почуття гумору. Його сім’я завжди була для нього на першому місці й увесь вільний час він приділяв коханій дружині та синам. Незважаючи на те, що народження і велика частина життя припали на «золоті» роки СРСР, Антон був дуже вмотивованою людиною, підтримував українську державність, був прихильником її демократичних змін та проєвропейської орієнтації. Як хороший економіст він розумів правильність вибору саме такого шляху. В диктатурі Путіна вбачав небезпеку ще з нападу росіян на о. Тузла. Від мобілізації під час вторгнення російських військ в Україну в 2014 році Антона зупинив лише малий вік його дітей. Із першого дня широкомасштабного вторгнення росіян Антон Іщенко добровольцем пішов на фронт і був направлений в Нацгвардію. Брав участь у боях на Запорізькому та Донецькому напрямках, обороняв Запорізький аеропорт. Антон Іщенко служив спеціалістом-оператором відділення управління гаубичного самохідно артилерійського дивізіону 9 полку оперативного призначення (зараз 15 бригада оперативного призначення) – весь час перебував в районах зіткнення, охороняв інфраструктурні об’єкти в Запорізькій області. 14 липня 2022 року під час виконання бойового завдання в селищі Кам’янське Василівського району Запорізької області, коли Антон збирався на пост, поряд із ним розірвався ворожий снаряд. Він загинув у результаті ворожого артилерійського обстрілу, отримавши смертельні поранення, несумісні з життям.У Антона Вікторовича залишилися дружина Світлана, троє синів, батько, і брат. Указом Президента України №636/2022 Антона Іщенка Вікторовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. На будівлі корпусу його домівки на вулиці Маршала Судця його сім'я та сусіди відкрили меморіальну дошку пам’яті, де віддають шану нашому Герою. На запорізькому телеканалі МТМ один із випусків «Ангели перемоги» присвячений пам’яті Антона Іщенка.