ДЗЮБА ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
Позивний «БЕРДОС».
Дата та місце народження: 7 жовтня 1989 р., м. Бердянськ.
Дата та місце загибелі: 16 січня 2026 р., н.п. Сосновий Бор, Харківської обл.
Звання: молодший сержант.
Посада: провідний пілот.
Підрозділ: 57 ОМПБр, в/ч А1736.
Сімейний стан: одружений.
Місце поховання: Матвіївський цвинтар, м. Запоріжжя.
Життєвий шлях: Олександр Дзюба народився 7 жовтня 1989 року в місті Бердянськ. З дитинства вирізнявся наполегливістю, допитливістю та любов’ю до техніки. Навчався у школі №4, яку закінчив у 2005 році, після чого вступив до Бердянського машинобудівного коледжу за спеціальністю «Автомеханік». Техніка була його стихією — він умів «відчувати» механізми та швидко опановувати будь-яку справу, за яку брався. Олександр був із тих людей, які не бояться труднощів і завжди доводять почате до кінця. У 2018 році він одружився з Вікторією, з якою будував спільне майбутнє, сповнене мрій і планів. Коли Бердянськ опинився в окупації, Олександр не лишився осторонь. Ризикуючи власним життям, разом з однодумцями він організовував гуманітарну допомогу для мешканців міста та для маріупольців, які виривалися з палаючого міста. Був у перших рядах мирних мітингів у Бердянську, відкрито виступав проти окупантів, вимагав, щоб ворог покинув українське місто. Займався евакуацією людей, навіть тоді, коли не було узгоджених «зелених коридорів». Саме завдяки таким, як він, вдалося евакуювати 44 автобуса з маріупольцями до Запоріжжя. В умовах тотального дефіциту продуктів Олександр з друзями налагодив виробництво пшеничної крупи в окупованому Бердянську. Коли полиці магазинів були порожні, вони виготовили близько 30 тонн крупи та безкоштовно роздали її людям. Це був прояв справжньої любові до свого міста та його мешканців. Після евакуації до Запоріжжя разом із дружиною Олександр без вагань пішов до військкомату та вступив до лав Збройних Сил України. Він пройшов через Бахмут, де отримав перше поранення. Навіть під час відновлення не припиняв служити: застосовував свої професійні навички у ремонті військової техніки, за що був переведений до ремонтної роти. Постійно розвиваючись, Олександр вивчав нові технології, навчився керувати дронами та став провідним пілотом важких бойових безпілотників у складі 57-ї бригади. Його професіоналізм підтверджувався сертифікатами, бойовими результатами та високою ефективністю роботи його екіпажу. Він був не просто пілотом — він був тим, кому довіряли життя та виконання найскладніших завдань.