ДЕНИСЕНКО ВІКТОР СЕРГІЙОВИЧ
Позивний «КАЧ».
Дата та місце народження: 17 липня 2003 р., м. Запоріжжя.
Дата та місце загибелі: 28 травня 2025 р., поблизу н. п. Беристок, Краматорського р-ну, Донецької обл.
Звання: солдат.
Посада: водій відділення матеріально-технічного забезпечення.
Підрозділ: загін розвідки спеціального призначення «Азов», в/ч 3057.
Сімейний стан: неодружений.
Місце поховання: кладовище Св. Миколая, м. Запоріжжя.
Нагороди: орден «За Мужність» (посмертно).
Життєвий шлях: Віктор Денисенко народився 17 липня 2003 року в місті Запоріжжя. Проживав у районі Калантирівки, навчався у школі №65. З дитинства був доброю, веселою та життєрадісною дитиною. Серед всіх він був самий «пушистий». Він мав велике коло друзів, і всі знали: Вітя — найкращий. Його щирість, усмішка та доброта притягували людей і створювали навколо нього тепло, яке відчував кожен. Після школи навчався у Запорізькому ліцеї автотранспорту, де здобув професії кранівника, стропальника, автослюсаря та водія категорії «С». Він добре розбирався у машинах, любив техніку, ремонтував автомобілі — усе робив з душею та натхненням. Після навчання проходив службу в Службі судової охорони, де проявив себе як відповідальний і дисциплінований працівник. Згодом вирішив приєднатися до полку «Азов», бо саме це стало його справжнім покликанням. У грудні 2023 року Віктор поїхав на навчання та службу, коли йому було всього 20 років. Уже в березні 2024 року був зарахований до 1 батальйону спеціального призначення, де виконував обов’язки водія. Під час бойової кампанії в Серебрянському лісництві відповідально займався логістичними завданнями: доставляв боєкомплект, провізію та необхідне майно. Своїми діями не раз доводив професіоналізм, дисциплінованість та відданість службі. Постійно прагнув до самовдосконалення і брав на себе все більшу відповідальність, аби виконувати складніші завдання. Часто телефонував рідним, ділився враженнями, розповідав, як йому подобається те, чим займається. Коли приїжджав у відпустку — збирав навколо себе всю сім’ю та друзів. Без нього не обходилося жодне свято, бо він був душею компанії. У березні 2025 року Віктор Сергійович перевівся до загону розвідки спеціального призначення. Бувши за натурою справжнім воїном, він швидко зарекомендував себе як надійний і відповідальний боєць. Відзначався сміливістю й рішучістю, усі завдання виконував максимально відповідально. Постійно рвався на виїзди, прагнув зробити свій внесок у нашу Перемогу. Добре розумів, яка відповідальність лежить на його плечах, і завжди був готовий її нести. У складі загону часто виїжджав на передові позиції, здійснював підвози особового складу та провізії, допомагав в евакуації поранених. Його робота дозволяла підтримувати боєздатність груп навіть у найскладніших умовах. Брав участь у бойових операціях у Катеринівці, Щербинівці, Яблунівці та Романівці, де кожного разу демонстрував мужність, витримку та відвагу.