ДАВИДЕНКО АНАТОЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
Позивний «БАЛУ».
Дата та місце народження: 24 січня 1982 р., м. Запоріжжя.
Дата та місце загибелі: 22 липня 2023 р., поблизу с. Новоселівське, Сватівського р-ну, Луганської обл.
Звання: сержант.
Посада: старший навідник.
Підрозділ: артилерійська батарея 3-го парашутно-штурмового батальйону, 25 десантно-штурмова бригада.
Сімейний стан: одружений.
Місце поховання: м. Запоріжжя, кладовище «Святого Миколая».
Нагороди: нагрудний знак «За особисту хоробрість», медаль «За вільну Україну», «Героям російсько-Української війни», орден «За мужність» ІІІ ступеня» (посмертно).
Життєвий шлях: Анатолій Давиденко народився 24 січня 1982 року в місті Запоріжжя. Навчався у Запорізькій загальноосвітній школі №94 в спортивному класі, був лінійним нападаючим у команді з гандболу. Після закінчення школи вступив в Запорізький Національний Університет на факультет «Фізичне виховання» на спеціальність менеджер олімпійського спорту, але провчився лише рік і був призваний на строкову службу. З 2000-2001 р.р. служив у Аеромобільних військах України у місті Болград, Одеської області на посаді «Командир відділення фельдєгерсько-поштового зв’язку». Після строкової служби працював приватним підприємцем у сфері медіа та логістики. Анатолій був душею компанії. Він вмів знаходити радість у простих речах і в будь-яких, навіть буденних подіях. Мабуть, найспокійніший з людей, був водночас і найщирішим, і найнадійнішим у всьому - в родині, у дружбі, в роботі: людина-скеля і людина-слово. Дуже ніжно і дбайливо ставився до тварин. У березні 2014 року він не вагаючись встав на захист нашої країни під час АТО. Був мужнім і вправним воїном: 79 окрема десантно-штурмова бригада м. Миколаїв і на посаді командира мінометного розрахунку. Але «Балу» не любив розповідати про війну. Пройшов в 2014-му, мабуть, чи не найгірші кола пекла її початку - «Сектор Д» і ДАП. Після демобілізації Анатолій все ж таки повернувся на навчання до ЗНУ та отримав диплом зі спеціальності «Реабілітація». Попри всі перепони з самого початку повномасштабного вторгнення він з друзями у перший день війни встали на захист у лави Збройних Сил України в 25 повітряно-десантну бригаду. Анатолій був старшим навідником артилерійської батареї 3-го парашутно-десантного батальйону. За свою звитягу він був нагороджений нагрудним знаком "За особисту Хоробрість» генералом-полковником Сирським, медаллю «За вільну Україну», «Незламним Героям російско-Української війни», орденом «За мужність» ІІІ ступеня» (посмертно). Вів бойові дії в селищах як Донецької, так і Луганської областей в найгарячіших точках. Загинув Анатолій 22 липня 2023 року поблизу населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області. У Анатолія залишилась дружина Олена та донечка Марина.