ЧЕРЕВАТИЙ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
Дата та місце народження: 14 лютого 1974 р., с. Малокатеринівка, Запорізького р-ну, Запорізької обл.
Дата та місце загибелі: 22 червня 2022 р., м. Лисичанськ, Донецької обл.
Звання: старший лейтенант.
Посада: заступник командира з морально-психологічного забезпечення.
Підрозділ: протитанкова артилерійська батарея, артилерійського дивізіону, в/ч А 1736.
Сімейний стан: одружений, має двох синів.
Місце поховання: кладовище в с. Малокатеринівка.
Життєвий шлях: Олександр Череватий народився 14 лютого 1974 року в селищі Малокатеринівка, Запорізького району, Запорізької області. Навчався у місцевій гімназії «Мрія». Після її закінчення здобув вищу освіту у Таврійській державній агротехнічній академії. Працював в АТ «Мотор Січ». Олександр - коханий чоловік, люблячий батько, турботливий син, вірний товариш та побратим. В будь-якій ситуації на нього можна покластись на всі сто відсотків. Якщо він за щось береться, то обовʼязково все доведе до ладу. Олександр сам побудував будинок, гарний та затишний, але доля відвела йому несправедливо коротке життя. Олександр - це беззаперечна підтримка, це сильне плече та броньована стіна для сімʼї. В рідному селищі його поважають. Всі, хто знав Олександра, памʼятають його як дуже добру людину. На кожне прохання він жодного разу не відповів відмовою. Завжди приходив на допомогу. Палке захоплення спортом з дитинства не покидало його і в дорослому житті. Олександр любив футбол. Вів здоровий спосіб життя, був байдужий до цигарок та алкоголю. Грав у місцевій команді «Ветеран». Був центральним захисником, часто їздив на змагання по всій області. Коли почалася повномасштабна війна, він сказав: «Якщо не ми, то наші діти будуть воювати, а я цього не хочу». У квітні Олександр вже захищав нас, нашу землю. З дружиною була домовленість, щоб він кожного дня хоча б одне слово надсилав або просто «+» і кохана знала, що Олександр живий. Він щодня надсилав фото квітки зі словами «Я вас люблю», а дружина відповідала: «Ми тебе теж дуже любимо і бережи себе». Олександр беріг спокій родини, і як би важко не було, він завжди говорив, що в нього все добре. 19 червня 2022 року відбулась остання розмова з родиною. Він, як завжди, поцілував дітей по відеозвʼязку та пообіцяв себе берегти, а далі тиша… На жаль 26 червня 2022 року жінці повідомили, що 22 червня 2022 року внаслідок ворожого обстрілу, боронячи місто Лисичанськ Донецької області, Олександр загинув. Страшна звістка розділила життя родини на «до» і «після». Пекучий біль в душі, а в голові одна думка: «Це помилка, цього не може бути»... Щасливе життя перетворилось на біль і сльози. Клята війна … Живим коридором пошани іглибокої вдячності рідна Малокатеринівка проводжала в останню путь свого захисника, справжнього патріота, сина незламної України, для якого честь та гідність - це не просто слова. Олександр любив свою країну, за неї і віддав життя». На превеликий жаль, слова з Державного Гімну України «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» стали гіркою реальністю…».