БОЯР ОЛЕКСІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
Позивний "МУХА"
Дата та місце народження: 12 серпня 1987 р., с. Заповітне, Василівського району.
Дата та місце загибелі: 22 травня 2025 р., с. Мирне, Гуляйпільського району.
Звання: старший солдат.
Посада: кулеметник, роти вогневої підтримки.
Підрозділ: 8 ТРО 100 бат, В/Ч А7223.
Сімейний стан: залишилися батьки, дружина, доньки, син та брат.
Місце поховання: Нікопольське кладовище.
Нагороди: відзнака командира 108 обр ТрО «За сумлінну службу», відзнака «За відвагу».
Життєвий шлях: Олексій Бояр народився 12 серпня 1987 року в с. Заповітне Василівського району, Запорізької області. Після закінчення школи здобув фах зварювальника, згодом – вищу освіту в Нікопольському металургійному інституті. Ще з дитинства проявляв допитливість і талант: навчався в музичній школі, грав на гітарі, у 13 років сам зібрав свій перший мотоцикл. Був людиною щирою, доброю, з неймовірним почуттям гумору, душею компанії. Завжди міг знайти спільну мову з будь-ким, мав організаторські здібності, ніколи не зупинявся на досягнутому. Його любили за щирість, готовність допомогти, вміння підтримати. У 2015-2016 роках Олексій захищав Україну в зоні АТО. Після повернення додому оселився з родиною в Нікополі, працював на ТОВ «ЕНЕРГОПРОМСЕРВІС» та інших підприємствах міста, не цурався жодної роботи. Родина була для нього найвищою цінністю. Дбайливий батько, уважний чоловік, господар з «золотими руками», він міг полагодити будь-яку техніку. Любив природу, риболовлю, якій навчив дружину і своїх дітей. Коли у лютому 2022 році в Україні почалася повномасштабна війна, Олексій без вагань став до лав ЗСУ. Нашу незалежність та свободу боронив старший солдат військової частини А7223. Олексій служив кулеметником роти вогневої підтримки, мав позивний «Муха» – за вміння майстерно володіти протитанковим гранатометом. Його поважали побратими, він був опорою на бойових позиціях. Нагороджений відзнаками за відвагу та службу. У 2024 році в нього народилася третя дитина – донечка. Олексій міг повернутися додому, але залишився на фронті, казав: «Ще не час… Я не можу кинути побратимів». Загинув наш земляк 22 травня 2025 року мужньо виконуючи обов'язок, в бою за Україну. У нього залишилися батьки, дружина, доньки, син та брат. Його запамʼятали добрим і дбайливим чоловіком та батьком, душею компанії, чоловіком, який не боявся не труднощів та завжди розвивався в усіх напрямках.