БІРЮК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
Позивний «КУЛІБІН».
Дата та місце народження: 20 березня 1970 р., с. Новогригорівка, Гуляйпільського р-ну, Запорізької обл.
Дата та місце загибелі: 2 серпня 2025 р., поблизу н.п Новопіль Волноваського р-ну, Донецької обл.
Звання: старший солдат.
Посада: водій-електрик.
Підрозділ: відділення управління командира мінометної батареї 5 батальйону територіальної оборони, в/ч А7038.
Сімейний стан: залишились дружина, син та дочка.
Місце поховання: Правобережне кладовище, м. Запоріжжя.
Нагороди: медаль «Незламним героям російсько-української війни», почесна нагорода «За доблесть», відзнака міністра оборони України «Хрест сил територіальної оборони», відзнака міністра оборони України «За зразкову службу», нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойових дій», грамота від командування за старанність, високий професіоналізм, сумлінне виконання службових обовʼязків, зразкову військову дисципліну, розумну ініціативу під час підготовки до виконання бойових завдань та з нагоди Дня Соборності України, медаль «Честь та Слава» (посмертно).
Життєвий шлях: Володимир Бірюк народився 20 березня 1970 року в селі Новогригорівка Гуляйпільського району Запорізької області. Навчався в селі Новогригорівка, далі в Полтавській школі-інтернат. Після закінчення вступив до ПТУ №38 міста Запоріжжя та здобув спеціальність електрика. Наступним етапом в житті Володимира стала служба у ВМФ з 1988 по 1991 р.р. Після повернення зі служби до цивільного життя працював електриком в теперішньому товаристві «Надія». Потім займався одноосібним господарством. Із вторгненням росії у 2014 році Володимир на волонтерській основі допомагав воїнам ЗСУ, ремонтуючи техніку, яка вийшла з ладу. А від початку повномасштабного вторгнення, у складі 115-го окремого Мелітопольського батальйону територіальної оборони 110 окремої Запорізької бригади ТРО ЗСУ став на захист Батьківщини. Згодом перевівся до відділення управління командира мінометної батареї 5 батальйону територіальної оборони військової частини А7038. Боронив Україну на Запорізькому, Сумському, Харківському та Донецькому напрямках. Володимир був майстром на всі руки — проєктував і розробляв рішення, які покращували використання засобів вогневого ураження, ремонтував і адаптував військову техніку під потреби підрозділу. Тому побратими дали йому позивний «Кулібін». Він був надійною опорою для сім'ї, люблячим чоловіком та батьком, завжди готовим підтримати та допомогти. Цінував кожного побратима. Він завжди повторював, що ніколи нікого з них не залишить. 2 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Новопіль Волноваського району Донецької області, під час евакуації поранених та мужньо виконуючи військовий обов'язок, Володимир загинув. Він віддав своє життя за Україну, її свободу та незалежність і відійшов у вічність, як Герой. У нього залишились дружина Галина, син Вячеслав та дочка Катерина.